***

Коли  з  натхненням  руйнували  ми
Свій  край  ущент,  укотре  й  до  порога,  
Хто  мислив  з  нас,  як  нелегка  дорога  
В  нове  життя  від  згарищ  і  з  пітьми?

Втішати  сиріт,  старців  та  калік.  
Терпіти  душі  заздрісні  й  мізерні,  
В  ланах  занедбаних  гіркі  ростити  зерна...  
Хто  знав,  що  нам  таке  судилося  увік?

Спокійно,  серце.  Хай  схолоне  гнів.  
Пробач  погорду,  помилки  й  образи,  
Вождям  —  нещирість,  легковажність  слів.

Надбання  давнє,  спільний  дім  згорів.  
Та  ми  всесильні,  хоч  уражені,  бо  разом.  
Відтворимося...  й  будьмо,  до  щасливих  днів!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411422
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2013
автор: dercul