Мов зачарована весною,
дивилась я на ліс в пітьмі.
Ось тут давно вже із журбою,
мої слова мов проліски зійшли.
Шумів листками дуб старий,
він знав, всі мої перживання,
він ніби прочитав мої думки.
І памятав історію мого кохання,
А зараз в цій нічній пітьмі,
дивлюсь на ньго і зітхаю.
А памятаєш: " Друже мій старий"
Чому кохання не шукають!?
Чому на ньго не полють на весні?!
Чому кохання легко так втрачають,
чому його не можуть віднайти?
Та він мовчав,
лиш вітер шумів поміж гілок.
І тихо ніби померав,
втрачаючи за роком -рок..
Звернулась знову я до ньго:
" Чи памятаєш ти, як кожну зиму,
ліс потроху втрачає свої кольори,
і як, на засніжину стежену
лягають заячі сліди"
І знову не почулося нічого,
лиш зозуля де-не-де кувала.
Я доторкнулась до кори старого,
"А я знайшла те, що шукала"!
Відвернулася тихо, вийшла з лісу.
Я вдячна за підтримку, за твою утіху.
"Прощай мій друже, завжди памятатиму,
твій шелест лисття і міцну кору.
Кохання більше не шукатиму,
бо вже знайшла того, кого люблю".
© Copyright: Старлинг Марианна, 2013
Свидетельство о публикации №113022308758
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411187
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: mariannastarling