Ми працюєм, щоб жити,
а жити - неначе востаннє.
Ми сідаєм до столу
для зустрічей і для прощання.
Як співаєм, то - хором,
до праці - збираєм толоку.
Хто ж були ті,
хто першими разом робили ці кроки?
Ми складаємо душі свої,
як складають хлібини,
до святкового столу
в своїй українській родині.
Ми сплітаєм стрічками їх разом
від роду - до роду,
веселкову красу -
душу-пісню для свого народу.
Ми живем,щоб співати,
не так, як співати, щоб жити.
Ми п"ємо і їмо
не для того, щоб лиш бути ситим.
Вишиванка не тільки для того,
щоб тіло зігріти.
І хрестами на ній
недаремно над серцем пошито!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411091
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: Славомир