Півжиття я одним переймався, -
Працював від зорі до зорі,
А коли над усе закохався,
Світлим місяцем сяяв вгорі
Для єдиної зіроньки в небі,
Що у серце запала мені,
Й відчував неймовірну потребу
Поетичної долі...
У сні
Я не раз і не два прокидався,
Бачив мрію солодку свою,
І під ранок щораз зізнавався
У коханні!..
На відсіч даю
Всі роки свої прозою плинні,
Бо життя і натхнення моє -
То єдине й таке незамінне
Почуття, що підносить,
Дає
Вищу силу й момент розуміння,
Як безглуздо ми палимо вік
У ганебному жадності тлінні,
В бездуховності сірій,
Убік
Ми скотилися в прагненні раю
На землі, та забули про суть -
Тільки тіло людське помирає,
Ну а душі -
У вчинках живуть...
І що більше на світі кохаєш,
Прагнеш добрих і світлих подій,
Світ навколишній серцем сприймаєш
І не коришся думці гнилій,
Крізь зневіру крокуєш настирно,
Хай не зможеш писати вірші,
Та усе, що робив, неодмінно
Буде дзеркалом щастя душі!
21.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411036
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: Serg