Узявши від серця краплини гарячі,
з ромашок досвітніх зібрав по росині,
в долоньку кленову осіннього плачу
йому співчутливо дощі насльозили.
У суміш додав ще іллюзій рожевість
і нею перо віршотворне зволожив.
Бентежні надії і муки душевні
рядками сплелись, як віночком волошки.
Під серцебиття лаштувалися ритми,
від рос чистотою світились пориви.
Писалось, неначе босоніж по бритві,
невмілим коханням римоване диво.
А потім ішов, наче линув у хмарах
і ніс біля серця не писані вірші -
вуглини, що гріли негаснучим жаром,
палало творіння від ватри палкіше.
Ще сумніви хвилями бились у скроні
і марно ховалась в очах гарячковість...
...Була це одна із банальних історій,
невдалий сюжет, незавершена повість.
Бо дівчині чудо ранкових мелодій
і рос опадаючих дзвін - недосяжні!
Гармонії рим, як кульбабки в польоті,
для неї невартісні і легковажні.
Одна за одною ламаються стріли,
Амур безпорадно розводить руками.
Два полюси на роздоріжжі зустрілись,
на мить у своїх почуттях заблукали.
І, ніби слова ще в повітрі звучали -
серця одне одного не розуміли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410771
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Славомир