Стою. Так мило посміхаюсь.
Ніхто не здогадається ніколи!
Про те, що в серці моїм сталось.
Про те, що нескоренна впала долу.
Про ту важкість, що в душі осіла,
Про ту самотність і той біль,
Про те, що знов немов сп*яніла,
Душа шукала собі дім.
Втомилась бігати до тіла від тіла,
хотілось ласки й ніжності, хоч теплоти
Все уявляла, як летіла
Подалі від пустої чорноти.
Покинута всіма, забута, нікому не потрібна.
Мов пташка в клітці беспорадньо борсатись втомилась
І вірою і духом непохитна,
Серед мільйонів інших загубилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410687
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Ейфорія