Чекаю сонця. Я впевнена, воно
зійде.
А ти смієшся:" Для чого тобі це?"
Який же ти кумедний, навіть дуже.
Чому до всього навкруги байдужий
Ти настільки? Ти не радієш зорям.
Вода для тебе тільки рідина
прозора.
Не знаєш, що трава, як молодість,
зелена.
Не відаєш, що сльози, мов море,
солені.
Я знаю чому. Не плачеш ніколи.
Ти зі своїми прагненнями жити без
болю
Живеш у полоні сірих стін і бажань.
Я б сказала, безглуздих. Змирися.
Забудь про страх. Всього озирнися.
А стіни... Зруйнуй. Це ж легше, ніж
будувати
Мільярди ілюзій, а правди не знати.
Хіба це правильно? Не жити -
брехати?
Поглянь же на небо. Вільно. Без
ґратів.
Ти викинь їх. Вони ж бо ні до чого.
А краще посміхнись, крокуй із
життям в ногу.
Я розумію, що воно спішить.
Саме тому цінуй ти кожну його
мить.
Частіше для щастя відкривайся.
Й ніколи більше не ховайся...
Від реальності, вона не сіра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410573
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Ірина Гарасим`юк