я ще,
час від часу,
захожусь сміхом,
і вже не знаю, куди подіти
всі свої діри,
як їх зцілити,
і чи треба?
крізь душу колія,
по ній проходять вантажні,
з чимось зайвим,
вагони набиті по вінця,
в вагонах завжди несправжній
щем.
а може,
я просто налякана.
і діри – мої несправності
кожного вечора.
а може, в мені
лише утопії,
і всі живі,
і я з ними – приречена.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410566
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: kappa