Збудили в лісі проліски весну,
коли Вас мама рідна народила,
З руки поклала в люльку Талану,
майбуть рідненька Боженьку зустріла.
Приніс Янгелик сяйво на крилі:
Обіч Дніпра навкружки розвидніло.
Всміхнулась Доля в церкві на шпилі,
то безнадія в хмарках проясніла.
Молили ж в Бога плачем і мечем,
ой, де ж тебе Недоленько водило?
До нас вернулась знову Кобзарем,
душа свята в Шевченкові зродилась.
Велика, сильна духом з джерела,
дали Любов нам , Віру і Надію.
Як Прометей, заточеним пером,
З кусків гранітних вимостили мрію.
Реве ревучий, - котиться Дніпром,
від гніву бісить зголоднілу річку.
Та Вже змостили конику сідло,
і вклали в піхви шабельку сестричку.
Щоби печаль не падала жалем,
щоби скоріше тріснули окови.
Вогнем горіли синім над Дніпрем,
донецькі зайди з сходу – людолови.
Князівно Ліно зникнуть шахраї,
ті що знічев’я Душу осідлали.
Вже в злобі злій здихають хохлуї,
у потойбіччя разом вирушають.
Ще ж дяку Богу голос не погас:
Доки живі Вкраїнонька не згасне.
Завершим справу гідно в одночас.
Засвітить мило сонечко прекрасне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410469
Рубрика: Присвячення
дата надходження 19.03.2013
автор: Дід Миколай