Коли я чую слово "час", то вдихаю передчуття старості,
Але недовідомі верстви ще тішать зеленню доріг.
Тільки б, о Господи, не загубитись в марності,
Щоб не заріс диким листом одвічно рідний поріг.
Я б співала, але геть не маю сили.
Отак ледве йду, й стискаю подих в кулак.
Я б хотіла, щоб мене сутнісно видозмінили,
Але по - рідному так, а не зграя собак.
Легко їсти, набагато важче сприймати.
Вмерти легко, але, щоб поважно - ні.
Добре, що є ти, мій друже крилатий,
Який підносить іноді з - під грузкої землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410450
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Олена Ганько