Morituri / Приречений на смерть

Він  був  для  них  лише  тяглом  й  рабом
Його  шмагали,  били  і  кляли.
Цю  ніжну  душу  обпекли  ярмом,
А  чистий  розум  в  жертву  принесли
Богам  ненависті,  презирства  і  жадоби,
Яким  вони  вклонялись  споконвік.
Вони  ж  людей  рівняли  до  худоби.
Весь  їхній  рід  людською  кров’ю  стік.
Скували  руки  у  важкі  кайдани,
Що  плоть  йому  до  крові  роздирали,
Вони  перед  народом  на  майданах
Йому  в  обличчя,  сміючись,    плювали.
А  він  терпів…  Він  мужньо  зносив  муки.
Пекучий  крик  у  грудях  затискав,
Коли  йому  кайдани  рвали  руки,
З  останніх  сил  в  житті  тепло  шукав.
Криваві  сльози  по  щоках  текли,
І  білу  плоть,  немов  вогнем,  палили  
Його  всесвітнім    брудом  нарекли,
Ці  нелюди  його  по-звірськи  били.
На  білому  чолі  холодний  піт
Його  могутні  плечі  вкрили  шрами.
У  карцері  один.  І  цілий  світ
До  сліз  сміється  з    оцієї  драми.
Холодні  стіни,  чорні  і  вогкі.
Немов  пронизливий  осінній  подих…
Здіймались  груди  болюче-важкі,
Нагадуючи  про  страшенний  подвиг.
Він  –  Прометей,  безсмертний,  та  закутий,
Йому  дано  лиш  пекло  у  раю.
В  очах  чомусь  горить  вогонь  спокути,
За  смертний  гріх,  провину  не  свою.
Холодні  стіни  в  темнім  казематі
Забрали  всю  енергію  тепла
Так  холодно!..  закутаний  у  шматті
Сльозами  поминав  осколки  скла
Його  надій,  його  життя  і  волі,
Його  натхнення,  марень  і  пісень
У  чотирьох  стінах,  як  в’язень  долі,
Кричав,  несамовито,  день  у  день.
Та  чи  хтось  чув?  Ніхто.  Байдуже.
Він  –  раб,  холоп,  ніщо!  Кому  ж  до  нього
Якесь  є  діло?..  Може  просто  дуже
Всі  навіть  чути  не  хотіли  того,
Що  він  живий…  Що  дихає  й  сміється,
І  пісню  все  співає  лиш  одну,
Про  те,  що  він  живий  і  повернеться,
Й  забере  волю,  вкрадену,  святу.
Вустами  сколихнув  і  підкорив
Цілу  Імперію,  державу  із  держав.
Нащадків  нелюдів  морально  вбив,
Той  рід,  що  його  вічно  зневажав.
Всі  думали:  «Він  мертвий!  Це  кінець!»
Проте  він  жив  і  був  спроможний  битись.
Він  вирвав  з  серця  той  важкий  свинець,
Який  впустила  варварська  рушниця.
Лежав  такий  один,  всіма  забутий.
Сміявся,  часто    дихав  і  ридав.
Паралізований,  покинутий,  прикутий,
Задля  нащадків  душу  він  віддав.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410270
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.03.2013
автор: E. Insomnia