Виявляється, що я утаємничено
у буденностях щодня чекаю вечора.
І не розгадаю, звідки він спливе щораз
в чорнобілий світ рутинного і звичного.
Поскидає маски, позмиває вдаване,
витре білозубу цвіль нещирих усмішок.
Замість них обличчя розфарбує старанно,
і в очах запалить мерехтливу гру свічок.
Барвами мінливими вогнів неонових
висвітить вона двозначність поглядів.
Та вони, як постріли з театру поля дій,
не вбивають, лиш дурманять голови.
Між парфумами жадань гірчить жіночістю
незборима зваба Євиного яблука...
Так чому ж розгублено дрижить твоя рука
на краю поміж цнотливістю й порочністю?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410021
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2013
автор: Славомир