Закутані в простирадла діти сидять на балконі. Ловлять комариків й опускають їх у літрову банку, яку потім міцно закручують. З квартири долинають приглушені звуки телевізора. Мати, як завжди, мовчки готує вечерю. Батько - в спальні.
- Як ти гадаєш, комарі більше не залітатимуть до татуся в кімнату? Ми ж усіх їх виловили? – запитала маленька дівчинка свою старшу сестру.
- Ні. Бачиш онде ще декілька літає.
- Ну чому ж їх так багато? Я вже втомилася.
- Їх стільки, скільки й людей на землі. Кожна людина має свого комарика.
- А для чого людям комарі? - не вгавала молодша сестра.
- А для того, щоб літали замість них. У тебе ж крил немає?
- Немає.
- От і ні в кого немає. А коли комарі прилітають до людини, крадуть декілька крапель її крові, то стають ніби її частинкою. От таким чином і літають замість неї.
- А ми хіба не хочемо, щоб частинка татуся літала? – вже зовсім спантеличено запитала та.
- Ні, йому ще не час літати. Так що менше базікай і намагайся впіймати хоча б ще одного комарика.
Дівчатка більше не розмовляли, лише уважно придивлялись довкола себе, чи не літає, бува,хто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409867
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Іванна Шкромида