Мов крило пораненого птаха...
Так до нас лине сон.
А поки дійде до дна душі,
То зміниться і сам.
Білі квіти з твоїх рук-
Все одно,що печать
На могилі чуттів,
Які тліють, мов недогарок свічки,
Що без вогню зникне ідейно.
Скоро буде зелено.
Але поки я ще зимію
В танці спогадів,
Що,мов талий сніг,
Не тішать,але несуть віддалений сенс.
Мені варто поспати хоча б
Вічність.
Хтозна?
Може, я прокинусь
І десь зустріну саме тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409638
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2013
автор: Олена Ганько