Діва стара, запізніла, розгублена осінь
сум розтуманила свій по садах і городах.
Золото взяли вітри,за негодами врода,
краплями змита, струмками стекла по дорозі.
Юнка оголена - яблуня простоволоса,
плаття багряним шиттям шелестить під ногами.
Тільки на самім вершку золотавіє досі,
вітром овіяний, мріє листок нездоланний.
Марить далеким - весна, пелюсток білосніжжя
в танці надій, сподівань на нескорену вічність.
Бруньок незайманих запах, хвилююче ніжний,
біг по корі лоскітливо-пестливих струмочків.
Сон обірвався. Захоплює дух у польоті.
Вітер на бубнах дахів розсимфонює ранок.
Соло листочок веде в одинокості гордій,
це фуете з усвідомленням самообману.
Сіра слизотність осінньої меланхолії
десь унизу, каруселиться мить у нестримі,
ніби ще трохи і з птахом - у вирій,
крок в позачасся, в четвертий омріяний вимір.
Та листопад у істериці бився недовго,
стомлено схлипнув в пусте, невагоме повітря.
Захват польоту завершується епілогом -
нице падіння з долоні підступного вітру.
Невідворотньо зближається вогка холодна байдужість,
мить боротьби суперечностей -"бути - не бути..."
Переривається часу циклічна окружність,
осінь із книги викреслює слово "майбутнє".
Ось і земля - це морозом ціловане ложе,
опіком перше торкання судини судомить.
Погляд останній угору - чи хто допоможе?
Марно. Над світом панує осіння утома.
Перевернувся, зітхнув і здригнувся востаннє,
він ще не порох дорожній - ще жовтий листочок!
...Новонароджений сніг закружляв на світанні
і поховав драму тої осінньої ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409444
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2013
автор: Славомир