Час лікує, жаль, що так повільно,
І інколи здається, що сил уже нема,
Та прокинувшись я вдихну повітря
І згадаю все, згадаю, лиш дарма.
Я піднімуся із старенького дивана,
Ввімкнувши музику,вип*ю чорний чай
Тебе нема, і лиш на серці рана
Нагадує мені про те, що я жива.
Я тихо одягнуся на роботу,
Вона мене спасе від дурнуватих справ,
Тебе давно нема,подумаєш скорбота
Пішов, ну й що, я все таки жива.
Час все ж таки лікує, але так повільно,
Ти часто снишся в кольорових снах
Я інколи сумую непомітно, за тим
Якого більше з нами вже давно нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409330
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2013
автор: не_твоя