Подав щоденник із двійќами
Лесь татові – той гнівно в очі:
- Не підеш в двір тепер з дружќами.
Книжки читатимеш до ночі.
Сидить Олесь і день, і другий.
Читає все підряд завзято.
Вже під очима сині дуги.
- Пусти дитятко погуляти! –
Матуся просить.
- Ні, не пу́щу .
Поки не виправить він бали.
Як зараз я йому поп́ущу,
Не вийде з неуцтва каба́ли.
Вже тиждень вдома, очі гаснуть.
В неділю тато йому: «Риссю
Хлібця піди купи і масла –
Й назад додому, не барися!
Пішов. Купив. А тут Євгенко
Вийшов із дому в двір гуляти.
Велосипед в руках – новенький!
- Даси на ньому покататись?
- Дам, лиш зроблю чотири круга.
Ти почекай, постій подалі.
- Ех, добре мать такого друга.
Чекатиму! Жми на педалі!
Дав Лесю друг велосипеда.
Катались хлопці дві години,
Поки татусь з вікна не вгледів,
Не крикнув: «Притьмом до хатини!"
Кинувсь Олесик, руль скрутився,
Впав хлопець, велик – до бордюру.
Сам він не дуже то забився,
Лиш велик весь в дрібних гравюрах.
Кілька пасків дістав від тата:
І за повернення швиденьке,
За хліб, що його довго ждати
Прийшлось, за велик, що новенький.
Сів хлопець, та й заплакав гірко
Образився на тата Йвана.
Пробив він на коліні дірку,
Здавалося, що всерці рана.
- Тебе караю, - мовив тато,
Бо я люблю тебе, дитя!
- Приймаю, але так багато
Не заслужив любові я!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409319
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 15.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)