Наче промінь надії палає,
Ніжна свічка на краю стола,
Така мила і зовсім не знає,
Для кого світить вона.
Лише чує сопіння у тиші,
І подекуди плямкіт в пітьмі,
Але це зовсім не миші,
Малий згорток – майбутнє в житті.
Й коло нього ходить мама,
І малює на стінах тіні,
Це зовсім не велика драма,
Адже їх троє віднині.
Тепер доля як стежка в степу,
Закрутила у новий бік,
Яку хочеш відкинуть біду.
Вона, син та її чоловік.
Так все швидко набуло ваги,
Захотілось злітати ще вище,
У сім’ї їм все до снаги.
Навіть в пору як вітер свище!
Перелітні птахи злітають,
А з ними кудись і люди,
І потрохи відійшов син з дому,
Будувати сім’ю нову буде.
Тож для батьків найбільше щастя,
Коли рідна кровинка сміється,
Коли чуєш з коханим вдома, -
Нове серденько в тиші б’ється.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409260
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Мельничук Тетяна