Що ж ти робиш, березоле?
Сухо було вже довкола.
Нині ж кидаєш квасолі
Снігові на парасолі.
Наквасолив повний горщик,
На салат, на суп, на борщик
На чанахи – усе мало.
Вже й на пиріжечки впало,
Та дрібенькі квасолини
Все злітають буз упину –
Біло-сизі, наче небо –
Бери, якщо є потреба.
Та їх справді забагато,
Лізуть попід саму хату.
Рух спинили на дорозі.
Цілі села у облозі!
Ось і я, лиш вийшла в двір,
Вгрузла, наче у зефір
У ці білі фасолинки.
Та добралась до зупинки.
Як усі, там покрутилась,
Фасолинами укрилась.
Часу стратила дост́оту –
Не добралась на роботу.
Повернулася додому,
Принесла у тілі втому.
І краса – ці фасолини,
І незручність для людини!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409255
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)