Яке скупе і яке бліде сонце,
Ще майже спить,здавалось,що впаде.
Навіть не зазирає у віконце,
Чому воно таке сумне,сумне?
А вітер на сопілці дує в хмари,
І моросить по краплі дощ і сніг.
Видавлює на землю дивні чари,
До мене в гості сам чомусь прибіг.
А ти приніс підсніжників корзину,
Ти мабуть в казці милий побував!
А вітер ревнував,через хвилину
З тоі корзини квіти викидав.
Я його трохи згодом пожурила,
Щоб квіти він не смів кидать на сніг.
Я вітрові в кімнаті постелила,
Бо від утоми він валився з ніг.
І вийшов місяць,ніжками тупоче,
Він такий красень!Кращого нема.
Це він мене поцілувати хоче,
І розповісти,що прийшла весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409102
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Відочка Вансель