- Ти не можеш без мене жити?
- Я не можу без тебе спати.
Роздроби свою душу на крихти і віддай привокзальним птахам.
...
Навіть монстри під моїм ліжком притихають, коли я пишу..
Вони мовчать, але теж не вірять, що з того щось вартісне вийде.
Я покину писати - і вони вже зОвсім мене замучать:
я помічатиму нові знаки, я відчуватиму нові муки.
...
Я мабуть синиця звичайна, бо взимку годуюсь з твоїх долонь,
дивлюсь в очі твої благально і старанно визбирую льон.
Я потім плестиму із нього рядки: такі ж сині, тонкі і шовкові,
де слів золотавих крон
більше ніж в виноградній галузці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408967
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Щоденники Вітру