Лишень народився-турботливі стіни
Нараз обступили-стіна при стіні.
Узявся ходити-і стіни,мов тіні,
Ще й стелю важезну таскають чудні.
Не знав я,що можна по-іншому жити
І гордо краватку червону носив.
І хоч молитви мати вчила творити,
Та душу уже сатана отруїв...
Коли ж остогидли ті стіни потрохи
Кричав:"Відпустіть!"А у відповідь сміх.
Ні слів не сприймали-усе,як горохом...
Ні ломом,ні лобом пробити не міг.
Аж тут землетрус їх якось потривожив
І я протиснувся і вибіг надвір.
І що ж я побачив? Боронь мене,Боже!-
Стіна за стіною-куди сягав зір.
Неначе сліпі,в лабіринтах зміїних
Там люди блукали,тамуючи лють.
Хто трохи хитріщий-долав вперто стіни,
А більшість в глухий упиралася кут.
Куди б не пішов-жде якась перешкода:
Кордони,паркани і просто тини.
Відрізок прямої,немов нагорода,
Тому йшли в обхід,роздирали штани.
А можна ж колись було всеньку планету,
Посвистуючи обійти босоніж-
Гуляй по екватору,як по паркету,
Без всяких там віз,за який хоч рубіж.
Та поки я думи плекав філософські
Підкралися стіни і взяли в квадрат,
І грюкнула стеля аж мамку японську
Згадав,як на фронті бувалий солдат.
В безмежному всесвіті безліч галактик-
Лети без проблем хоч в сузір'я Стрільця.
Ніяких серпів з молотками,ні свастик-
Лише безкінечність-як задум Творця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408839
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Михайло Гончар