...Навколо нас великий, просторий, безмежний Всесвіт, під назвою життя. У ньому людство-це мільйони одинакових, примітивних комет, які стрімко несуться космічними просторами, збиваючи все на своєму шляху. А заради чого? От яка мета цього нескінченного марафону? Все одно потім усі розіб*ються і впадуть зоряним порохом на Землю.
Та є тут і ті, кого не приваблює перспектива гри без переможців і переможених, це-планети. Далекі, незвідані, загадкові планети. Кожна з них обертається навколо Сонця(мистецтва).Воно є вічним джерелом енергії та сенсом їхнього життя. В той час як більшість комент не приділяє йому ні найменшої уваги. І через таку байджусть деяким з них присуджено розбитись об вольову та непохитну планету.
Ті космічні кулі, які знаходяться ближче до Сонця, регулярно отримують безцінне натхнення, яке дає їм змогу творити, а отже, мати сили для обертання. Вони сіють свої твори, наче зірки, по вечірньому небу, щоб щоночі люди могли захоплюватись ними. І оце розуміння, що вони комусь потрібні, стимулює цих світил до створення нових зірок.
Але, на жаль, присутні у Сонячній системі життя і такі планети, чиє місце далеко від сонця. Це так звані молоді, ще не добре сформовані планети, про чиє існування навіть не підозрюють. Вони рідко отримують безцінне тепло-натхнення, а тому не мають сил обертатися. Їхні творіння рідко попадають у галерею зоряного неба. Але навіть, якщо їм і було надану таку честь, то сяють дуже тьмяно. Більш того, їх майже ніхто не помічає. Їх можна назвати мучениками, адже їхнє життя триває кількахвилинним натхненням. А що потім? Потім питання: так що ж для них можливість обертатись навколо вічного джерела?Дар чи Покарання?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408654
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2013
автор: Марія Чапля