Рвався до мене неспокій,
Немов домовий покарав,
Пригнавши в сон кароокий
Твій погляд у сяйві заграв,
Який мов спомин про спомин,
Мов марево сонне у снах,
Кинуло хвилями гомін
Дитинства на Наших Ярах:
Радо були в розбишаках,
Ми рубали чортополох,
Ниць там будівель ніяких,
Ставок наш тоді не засох.
Там квіти ніжно співали,
А трави - сама чистота...
А гірки наші як звали?
Будьонівка і Татарва?
Татарка? Дійсно: Татарка!
Як взимку летіли з них вниз!
Лижі, санчата крилаті,
Спів, гомін і радісний сміх!
Ет, брате! Пішло все в минуле!
Приходить лише як поснуле...
6.08.1992,
К.
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408632
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2013
автор: Левчишин Віктор