В її заплаканих очах
Лишився спомином відбиток
Любов, поранена, як птах,
Упала коням під копита.
Розірвано ланцюг сплетінь,
А вершник мчав несамовито.
Його тягнуло в далечінь,
Хоча й хотів з нею лишитись.
На диби підіймав коня,
Насилу стримував бажання.
Летіла з-під копит земля,
Та сподіватись було марно.
У тузі билися серця,
А відстань, наче те провалля,
Ставала й доля до кінця
Вела бійця у степ безкрайній.
Кохана ж сльози пролива
В хустину, котрой затулилась.
Так часто в світі цьом бува –
Він бився, а вона молилась.
І ось коли він погибав
І кров на землю проливалась,
«Не згину я собі сказав,
Бо там каханая зосталась…»
І віра ця, й палка любов
Спасла його, дістала з пекла…
Не раз він повертався знов,
Бо є любов, а смерть ізникла!
(Цей вірш складений у співавторстві з людиною,
яка не може жити без кохання й поезії, тому Їй і присвячується)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2013
автор: Samkovitch