Я сумую у тьмі білих стін...
Щось абсурдне, нелогічне,змішане.
Тьма - це темрява,чорний туман,
Біле ж - святість , ніжність,вишуканість.
Наче злочин . . ."у білому тьма",
Це ж яким треба буть песимістом,
Я б сказала,що це самота,
Але ж ні, як сердечний приступ,
Приступили оті думки...
. . .
Бачу біле навіть у тьмі,
інший погляд,нова історія,
Новий шлях і нова траєкторія,
Наче інші наземні світи...
Розкололась об мої думки,
Вся печаль сумної кімнати,
Загартовані мороком сни,
Не лякають моєї уяви.
. . .
Я сумую у тьмі білих стін..
так сумую,бо смута ходить,
все чаклує над "я" і над "ти"
приговорює : " Ми " не хочеш ?
Я мовчу,ну а що їй сказать,
Вона кусник моєї уяви,
Вона наче аборт вірша,
Жив в мені і тут "на тобі"..
Я позбавилась залишку рим,
Що не клеїлися до купи,
Я ковтала туман як дим,
З смаком жовчної гидоотрути...
А самотність усе була,
І ходила по білих стінах,
Я була ще така молода,
Коли це "дитя" зачаїлось. . .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408405
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.03.2013
автор: Божена Гетьманчук