Засудити!
Усіх засудити!
Всім довічний призначити строк,
Кожен дім - як тюрма, навіть діти,
Щоб платили сльозами оброк,
А ту сіль продавали нащадкам,
Мов покори дияволу ген,
І у паспорті круглу печатку:
«Власний раб», без фото та імен...
Посадити!
Всіх тих посадити,
Хто не хоче «стабільне життя»,
А іуді-судді – ноги вмити
Й начепити на шию хреста,
Щоб те дійство душі не спалило,
Є ще сумнів? Скоріш обирай,
Бо інакше - мотузка і мило,
Кожен вирок - то сходинка в рай...
Розтрубити!
Усім розтрубити, -
«Надлюдський» відродився в нас клас,
Хай знедолені в цілому світі
Все кидають і їдуть до нас,
Бо лиш тут вони зможуть відчути
Неймовірну звитягу ідей, -
Одночасно щасливими бути
Й найбіднішими серед людей...
Окропити!
Усе окропити!
Та чи вдосталь святої води?
Навіть віра, під рясами скрита,
Вже забула, навіщо й куди
Своє паство веде... Чи жирує?
І прощає гріхи лиш царям...
Може Він мене бачить і чує?
І тому я не сплю по ночам?
Засудити?
Все це засудити?
Та чи маю сам право на те?
Працювати і вільно тут жити, -
Ось бажання людське і просте...
Доки будем терпіти цих гадів
Біля власної долі керма,
Доти й будем рабами у влади,
А в них міри і віри нема!
12.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408315
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.03.2013
автор: Serg