Забути все, щоб більше не згадати.
Віддати все й не мати вже нічого
Умерти! І життя віддати......
Дияволові але може Богу.
Відкрить повіки й просто оглянутись
Нема нікого, тільки пустота
Забути все! І більше не вернутись
На цьому світі я тепер одна!
Нема нікого і нема нічого.
Лиш тільки тиша, тиша навкруги.
Я помолилась знов тихенько Богу.
І попросила: „Ти мене веди?!”
Легенький вітер звідкілясь повіє
Із неба впаде прохолодний дощ,
А потім.....Сонечко мене зігріє
І зацвіте давно зів’ялий кущ.
Пора летіти десь далеко в небо
Вже час догнати тіней і птахів.
А повернутись, цього вже не треба.
Я вже не хочу і ніхто не захотів.....
І я заплакала тихенько у куточку
І Хтось торкнувся лагідно руки,
сказав: „Чого ти плачеш, дочко,
Боїшся покидати, це усе?”
Цей Хтось до мене ніжно усміхнувся
І витер сльози із щоки
Пішов й уже не повернувся
Лиш слід лишився від ноги.
Й чомусь мені так легко стало
Душа моя раділа і цвіла.
Я думала, що тіло умирало
Але насправді я лише спала.
Відкрила очі і усе згадала
Й отримала усе, що є моє
Усе чуже давно уже віддала,
А серце зберегла своє.
Піднялась, тихо Богу помолилась
За те, що повернулась я сюди
І ніби на яву відчула,
Той дотик ніжної руки.
З тих пір, живу і сонцю усміхаюсь
Купаюсь в капельках роси
За всі гріхи тихенько каюсь.
І чую дотик ніжної руки!.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40829
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.09.2007
автор: M@gdalena