Ти стоїш на межі тисяч і тисяч миль спокою. Спостерігаєш, як хвилі зі всією своєю владою врізаються в вилизаний пісок, докочуючись тобі до ніг розбитою вщент білою піною. Відходиш назад, і мокрі крижані язики стирають твої сліди так, ніби кожна вибоїна в сірій масі піщинок була лише сном. Десь там морські чудовиська освячують глибини глибин темною відчайдушною боротьбою за виживання,а тут солені води заліковують твої рани, торкаючись до обличчя вологим гуркотом стурбованого плеса моря, нанизаного на тишу.
Тут, у нейтральній полосі між гамором брудних міст і цілковитим безлюддям, не існує нічого. Тут вакуум, тут повна відсутність будь-чого реального чи містичного - тільки ти. Йдеш в напрямку до моря, і тікаєш від його хвиль, знов і знов, і щоразу суміш піску, води та солі змиває сліди від твоїх кроків, рисунків, надписів, падінь. Залишає все ідеально-чистим, ідеально-непочатим. Коли немає куди іти, іди в напрямку до моря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408155
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2013
автор: kappa