Дихання затамувалось. Я стояв на краю.
Краю дороги яка здавалася мені прірвою
Я боявся так ніби зараз от-от впаду
А це всього лиш клята дорога до її будинку.
В навушниках Пауло Кельйо, лист Габріеля,
Я слухаю і думаю, «Що ж їй казати?»
На подвір’ї вкотре побачив твого спаніеля
Який знову почав щось там обгризати.
Блін, небо таке, ніби зараз піде злива,
А я стою в шортах і дешевій бейсболці
Згадую яка ти колись була вередлива,
Дивлячись на пляму на своїй синій футболці.
Годинник казав, що вже о пів на п’яту
А я і досі стояв перед твоїм домом
Розумів, що мені знову голову відтято,
Яка котилась по дорозі чи якимось аеродором
Там сліди танцю були як згадка про весну,
Де слово з восьми букв нагнітало сльози
А ми разом їли піцу, з вигляду чудесну
І ти розповідала хто такі боягузи та віртуози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408077
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2013
автор: Сонячний