«Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…» (Мт 7:6)
Вона все прибігала тінню в ліс,
Між трави прокрадалась міражем,
Її на крилах теплий вітер ніс,
Блищало небо синім вітражем.
І злякано пелюстки ніжних квітів
До ніг ледь присоромлено торкались,
Погрозливо хитались чорні віти,
А трави шанобливо розступались.
Вона була богиня і царівна,
Розумна й добра, людям трохи дивна.
І знала всі незвідані секрети,
Птахи щодня співали їй сонети.
Вона була, можливо, засвятою,
І надто розкидалась добротою.
Один лиш раз! З людьми як поділилась -
Уся краса навіки загубилась
Нахабно і бездушно обікрали,
А ліс, домівку, просто відібрали.
Лиш землю й попіл - все, що залишили
В самотній тиші...
А вона простила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408047
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2013
автор: Хвостатий Їжак