Гаяння часу в соціальних мережах, як власноруч пропите та прокурене життя.
Створюємо сторінку, де зберігаються наші фотокартки, усмішки, де сховані переживання, таємні архіви повідомлень… Кожного дня за купою смайлів приховуємо щирі слова. Знаєте, соцмережа нагадує цвинтар почутів та секонд-хенд думок, місце вигаданих мрій та фальшивих усмішок. Ми як заручники на синьому тлі «онлайн».
Не спиться знову. Порожня кімната, холоне самотній чай від застуди. Тіло в безсиллі. Знемога. Годинник настукав вже п’яту… Дивуюся сама й тихо серджуся на інтернет. Екран наповнює кімнату блідим світлом, на ньому видніються бездушні рядки. Сповіщають про «нового друга».
Мене охопив жар – на градуснику 39.2, до купи бридких на смак таблеток не вистачає сил дотягнутися рукою. Та цікавість бере своє…
Марина:
Ми знайомі?
Олександр:
Ні, але я хочу познайомитися, а ти?
21.01.13
...
Інтернет підказав, що ми проживаємо на одній планеті… Розмова тривала недовго, безсоння та дивна хвороба нагадували про себе. Тремтінням холодних пальчиків прощаюсь.
Віртуально-нічне знайомство ніяк не виходило з моєї голови. Дивне, проте кумедне. Ось так неочікуванно з’явився такий далекий наш зв’язок… Знаєш, я вперше чекаю на «онлайн», на моє з тобою то жартівливе, то серйозне листування, що нагадує романтичну комедію і триває кілька днів поспіль.
Олександр
А мені подобаєшся ти.
Марина
Ти ж навіть мене не бачив…
Олександр
А головне що? Правильно! Душа!
23.01.13
Нарешті дзвінок і справжнє «привіт», від якого моє тіло тремтіло ще кілька годин.
По той бік телефону звучав голос, такий рідній, ніби я вже чула його. Ми розмовляли з тобою годинами про все на світі. Писали сценарій нашої маленької історії.
Під твій голос я часто засинала... В зимових днях, у холодній самоті. Що буде з нами, не знали.
Був морозний вечір. Засніженими вуличками Вінниці, під ліхтарями, що малювали жовті смайлики на стомленому небі, тихенько наспівуючи улюблені рядки пісень, я поспішала, вперше… І ні на мить не здивувалася. Ступаючи пухкою стежинкою, побачила твій силует. Серце наляканою пташкою розривало груди... Наші погляди зустрілися, твої очі темні, з вогником. Ти простягнув мені руку, твій дотик, перший, заспокоїв мене. Мить зустрічі огорнула тіло теплотою. Кров закипіла в жилах.
Нас познайомив інтернет. Уперше в житті я дякую «межам спілкування», де серед фальшивих розмов, зустріла тебе. Серед тисяч анкет, сотень світлин. Дякую тим байтам, які витрачалися на повідомлення, тим верстам, які були між нами. Уперше дякую тим безсонним ночам, які подарували тебе, такого справжнього, рідного.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2013
автор: Марина Василюк