Ну навіщо, скажи мені друже,
З рейок поїзд мій котиться знов.
І мені, як тобі, не байдуже,
Хто з людей на підмогу прийшов.
Рахувати? Навіщо? Не треба!
Досить пальців на лівій руці.
Не врятує й молитва до неба –
Буду я рахувати нулі.
Вибач, друже мій, я помилився,
В цім рядку нескінчених нулів
Соромливо один забарився, –
Тихо так одиничку привів.
То ж я вдячний вам, друзі, й на тому.
Одиничко, спасибі, іди.
Та одержав рішучу відмову –
Розпізнав потім: це була ти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407527
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.03.2013
автор: Г. Король