Тепер тобою не нап'єшся
і не загубишся в тобі.
У древі серця відіб'єшся,
як візерунок на корі.
І рік за роком стовбур товщий,
а на любов - річні кільця.
Розсиплю зорі мідним ковшем
в сузір'ї срібного Тільця.
А листя знову опадає,
і вітер все в душі змете.
А ти - як паросток останній,
що там уже не проросте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407526
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2013
автор: Likera