Коні крешуть копитами
Понад кронами голими
(Дощ їх митиме-битиме –
І обновляться кволими).
В шиях жили напнулися,
Острах – в оці вологому.
Під копитами – вулиці,
А над гривами – стогони.
Коні здиблені, шкіряться.
Їм би страх перевершити,
Але доля відміряна,
А недоля – за вершника.
І розчиняться. З хмарою
Подадуться за обрії
Коні стомлені маревом
З новиною недоброю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407349
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2013
автор: Наталка Янушевич