Вона, мов приспаний вулкан,
Що десь всередині бурлить.
І рветься з силою у тан,
Коли її зі сну збудить.
Лиш теплий порух із низин,
Заграє соком, оживе.
І вириваючись, мов джин,
Гарячим подихом впече.
Ти жартувать з нею не смій –
Погані жарти із вогнем.
Торкнися ніжно її вій
Пахучим сонячним дощем.
Вона – вогонь, а ти – вода.
Вона горить, а ти гаси.
Ти – скелелаз, вона гора.
ЇЇ вершину підкори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407126
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)