Дивитися на це немов крізь скло,
Не бачити, а просто далі жити,
Хоч серце крає – облітає ж жито,
Та ще його й заорює мурло.
Не тямити – та як це зрозуміть,
Коли усе навиворіт і раком.
Де мудрий кіт? Лише одні собаки
Кісток лишки не можуть поділить.
Копити біль, не спать, не поспішать,
Не рухатись, не злитись, навіть в полі.
І розуміти, що в такому болі
Народжується нації душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407002
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.03.2013
автор: Мірошник Володимир