Двісті шістдесят годин
Знайомства мого з тобою
Нагадують, чомусь, швидке
Танення снігів весною...
То є, то нема, і було, й пройшло.
Чому те знайомство, як день,
відцвіло?
Чому ти щоразу так тихо зникаєш?
Чому я щоразу до тебе
Кричу і питаю: "Чому?"
Чому, як сніжинка, до ніг твоїх
впала?
Підошва ж твоєї байдужості
Безжально мене розтоптала...
Ти втік, я тихо заплакала.
Твоя неувага на серці
Цвяхом іржавим надряпала:
"Вона. Не ти." А на душі тавром
Ти випік: "Залиш, іди"
Куди ж піду? Хіба забув?
Я ж лише мокре місце на землі.
Тепер я є, лише де є твої сліди.
Частинка мого серця на твому
черевику.
Нічого, ще, може, якось звикну
Я жити з діркою в душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406998
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2013
автор: Ірина Гарасим`юк