Я інколи одне лише коріння,
Як янголи позрізують квітки.
Бутони ніжності огранені в шипи.
Не доторкнутись їх без голосіння.
В корони й сонце убирається недільно,
Щоби прикрити серця жар.
Та чи бува невидимий пожар?
Бува такий, щоби палив несильно?
Ти інколи в думках, мов в перах.
До щастя защебечуєш очима.
Твоя сумна безмежність за плечима
Ховає обережно грудку неба.
...І завойоване все врешті буде наше.
Хай кожен за своє стає!
Багатший той, хто більше віддає.
Та у піснях немає міри, пташе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2013
автор: Люба Скоробогата