ЯНИЧАРИ.
От колись татари, турки грабувать ходили
Наші землі українські та народ гнобили.
Дівчат гарних вивозили собі на утіху,
Парубків, що не пручались, - заганяли в лихо.
Лихо було на галерах, прикутим до лави
Грести веслом на всю силу, під набат булави.
Кому місця не хватало на галерах клятих
Гнали пішки, у кайданах, в рабство продавати.
Продавали на базарі, як свійську скотину,
Заглядали в дупу, зуби – міряли аршином,
Потім в стойло заганяли, - з сонцем на роботу,
Дуже тяжко працювали, їли так – гидоту.
День за днем і рік за роком звикли на чужині.
Рідну мову забували, землю та родину.
А коли прийшла свобода – козаки звільнили,
Не схотіли повертатись – дуже постаріли.
Козаки ті розлютились, шаблі повиймали,
Порубали бідолашних – ті духу не мали.
Яничари – українці не коріться браття,
Не якшайтесь з ворогами бо буде нещястя.
19.01.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406588
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2013
автор: Романтик2012