ти падаєш у провалля так стрімко,
неначе в останній раз,
хоча ти бачила
як гасять зорі сотнями
і відчувала,
що втрачаєш час.
ти ж знаєш, крил не буде
на краю безодні,
та й ти зовсім на ангела
не схожа.
це марний пошук,
краще пошукай себе,
бо всесвіт вельми любить
нас ховати
у закапелках темних вулиць,
серед пісків німих пустель
і нас примушує
самих себе шукати.
та ти не чуєш слів і знову
падаєш у провалля так стрімко,
неначе в останній раз,
хоча ти так
і не навчилася літати.
04.03.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406442
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2013
автор: Віктор Шупер