Сон, один і той,
Кожну нічку снить;
Я іду одна,
яблуневий цвіт
все заполонив
ранок і життя,
і безмежжя нив.
Загублю взуття
серед цих видінь,
стежечку знайду,
що веде у тінь.
Сад в моїй душі.
Блідо-голубе
небо по межі.
Яблуні цвітуть
перейшовши межі.
Я іду в життя,
сковане безмежжям.
Яблуневий сад,
мов душі одежа,
вороття немає,
я йому належу,
ніжним пелюсткам,
білому цвітінню,
я іду крізь нього,
користуюсь тінню,
щоб не опалить
іншості моєї,
щоб не розгубить
самоти своєї.
Все, що в мене є,
це той дивний сон,
з диханням моїм
дише в унісон.
Все,що маю я
у житті, крім цього,
дав мені Господь,
визначив дорогу.
Та той давній сон
вже багато літ
у моєму серці,
мов струна бринить.
Бо роки життя,
немов яблунь цвіт
подихом вітрів
можуть облетіть.
Лиш мені належить
пам'яті шматок -
яблуневий сад,
дотик пелюсток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406245
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.03.2013
автор: @NN@