Піду до театру. Сам, без партнерки.
Мов тінь, прослизну на найвищі місця.
Дістану з кишені смачнючі цукерки
І буду втішатися ними сповна.
Шукатиму сукні, що мають обличчя,
Побачу самотній та гордий піджак.
Подумаю: вітер в театрі не свище…
Та чи написав би про це Пастернак?
Актори зіграють улюблену п'єсу,
Співатиме жінка у ніжних шовках,
У грудях підійметься, схоже на плесо,
Давно пережите, затерте, в дужках.
Завіса опуститься. Світло ввімкнеться.
Я плескати мабуть, не буду. Піду.
Я так відчуваю високе мистецтво,
І мій моветон – ніби біг по льоду.
P.S. Та що там етикет, навіть елементарна ввічливість стає рідкістю у наш час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406243
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 05.03.2013
автор: Олександр Ткачинський