Дорога як надія, як рух вперед, як режим незалежності була перед безпомічним тілом, яке шукало кнопки кривої реальності. Вона стояла на паралельних коліях, вагаючись, якою піти. При цьому не розуміла, що ведуть вони в один кінець.
Вона стояла перед поїздом, що наближався. Але невідома навіть екстрасенсам сила відштовхнула геть. Її завжди рятував хрестик, вшитий в груди маминими молитвами.
Отже, ще комусь потрібна? Історії, яка хоче написати книжку за її помилками. Обличчя пошматоване розбитою вазою часу, дату день народження не пам'ятає. Прозорим клубком закритості рухалася у незнайомому напрямі. Нічого не думала, не зважала на вітер, який кидає нею, мов повітряним м'ячиком.
Церемонія завзятості перемогла. Витягла зі сумки печиво, з'їла його і піднялася вгору. До мами.
Натоптана стежка раптом обірвалася. Куди?
Роздратована історія повернула її назад. На колії.
Вона вибрала тактику: йти по середині. Її унікальність завжди плила у правильне русло.
Протерла окуляри. Зупинилась. Її тінь нагадала, хто вона.
Так йшла, диктуючи історії свою віртуальність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406041
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Doll