Світить місяць, світить ясний, зірочкам моргає,
Щось не йде до мене милий, серце завмирає.
То замре моє серденько, а то затріпоче,
Те, що люди мені кажуть вірити не хоче.
Присягався у коханні, щиро так божився,
Ну, а люди вже говорять, що він одружився.
Ще й сміються прямо в очі, кого покохала?
Бодай я ту чорну звістку чути не діждала.
Ось зустріла ненароком опустив він очі,
Мене бачити і чути він уже не хоче.
Розтоптав моє кохання, ще й плюнув у душу,
З цією раною на серці я вік жити мушу.
Щось не світить місяченько заховавсь за хмару,
Чому зразу не признався, що я не до пари.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/146-svitit-misyats-svitit-yasnij.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2013
автор: Антоніна Грицаюк