важко уявити душу
мою оголеною,
я заховатись мушу,
щоб не здаватись знедоленою.
не хочу писати,
бо ні́кому.
заплуталась вдесяте
у сліпості пик чужих.
роздягнуся я,
вийду у море
сліз і думок,
хоча навіть пече
мене моє горе
ранами на душі,
шрамами споришів.
під хвиль шумок
роз*їдає сіль віковічну,
предковічну
навіть сильніше,
ніж вона моє тіло;
швидше,
поки воно не згоріло
ще від болю,
що не з тобою,
не з тобою
і навіть не з собою,
а з болем тільки.
не хочу бачити
більше ніскільки,
нікого
й нічого
не хочу чути.
дозвольте просто
собою побути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405799
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Aelita Bostock