Я захотів, минувши заборони,
Безумство, дурість, мудрощі пізнать,
Та що в людини є, хоч і на троні?
Лиш тільки те, що здійснює вона.
І на своїй я глупості позначив,
Що краще світло ясне, ніж пітьма -
Бо мудрий розумом усе навколо бачить,
Ну, а дурному – з темряви стіна.
Та ось дотяв, що це ніяк не краще,
Бо ж доля всім написана одна.
І сам собі я в серці сповідався:
Якщо у дурня доля, як моя,
Тоді чому до мудрості я рвався?
За вітром знов я бігав по полях.
Через віки про всіх позабувають,
Про дітлахів так само, як батьків.
Усі помруть, їх в землю закопають,
І нерозумних, як і мудреців.
Тоді життя зненавидів я дуже
І став мені противним кожен чин,
Бо все даремно робиться, байдуже,
Дурний чи мудрий ти у батька син.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405691
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 03.03.2013
автор: Мірошник Володимир