Чи справді було, чи примарилось в сні,
В колисці кохання розгойдував вечір
Весну у саду твої очі ясні
І листя гаряче торкало нам плечі.
Минули ті весни та виросли сни,
Що ти в моїм серці посіяла рясно.
Тепер, щоб кохана в той сад нам піти,
Повинен тебе я у іншого вкрасти.
Не сторож тобі він, бо хто встереже?
Одвічної зваби флюїди незримі.
Та меч пересУду занесено вже
І голови наші готовий знести він
Знаходим ще люба ми сили в собі,
Щоб розум кохання снагу переважив
Щоб спокій сімейний і честь зберегти,
Для того ж і дано нам голови наші...
Коли ж білим цвітом сади зацвітуть
Укриють траву білим снігом неначе,
Впадуть, наші голови мила, впадуть
В жагучій нестямі у сніг той гарячий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2013
автор: Пантелій Любченко