Старі відходять, молодь підростає,
Заходить сонце знову, щоб зійти,
Одна земля живе і не вмирає
Через усі віки і всі світи.
То з Півдня вітер віє, то Північний,
А то зі Сходу, то Південний знов.
Біжать потоки в море споконвічно,
Та море не заповнять все одно.
Потоки знов спішать туди, де витік,
Щоб втім полинуть знову у моря.
Нема нічого нового на світі,
Зоря зійде - була така зоря!
Всі речі праці сповнені людської,
Але їх суть не в силі ти познать.
І не побачить все тобі ніколи,
І всього не почуть, не прочитать.
Все, що було – те з часом знову буде.
І щось нове чекати ти облиш.
Що зроблено, те створять знову люди.
Нове – це міф, нове – відлуння лиш.
Буває так, що кажуть всі: ось нове!
Такого не створили ще ні раз!
Але, якщо придивишся, основа
Цієї речі створена до нас.
Не знаємо, що буде з нами скоро,
Як і згадок про давнє не знайти.
Пройдуть віки - і в часі, що мов море,
Сліди про нас зітруться назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405498
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 02.03.2013
автор: Мірошник Володимир