Стоїть, зажурившись, тополя
Між квітів і трав запашних.
Даремно шукаючи долю,
Невтішно сльозою бринить.
На мить задивившись угору,
Із сонцем про щось гомонить.
Довкола лише видноколо,
Безмежна, осяйна блакить.
У чарах містичної ночі
Із місяцем все заграє.
Тихцем заклинання шепоче,
Гукаючи щастя своє.
Безмовна у відповідь тиша,
Лиш блимають зорі здаля.
Лиш вітер повільно колише
Тополі розкішне гілля.
Кружляє навкруг коло неї,
Мов зранений, зболений птах.
Втішає дарма горду фею,
А може літати в світах.
Байдужа тополя до вітру.
Не чує його ніжних слів.
Не бачить емоцій палітру.
Від серця не йде переспів.
Літає журливо у думах
В полоні нездійснених мрій.
Зозуля ж літа їй рахує
В незайманій тиші нічній.
08.01.2012 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2013
автор: laura1